Захисник «Динамо» U19 Назар Балаба прокоментував поєдинок проти львівського «Руху», у якому кияни перемогли з рахунком 5:1 та стали чемпіонами України серед юнацьких команд:

– Скажу чесно, ми дуже раді. Святкували так, як, мабуть, жодна команда не святкувала, – дуже довго і дуже весело. «Рух» і «Шахтар» ставали чемпіонами раніше, але цього року ми були сильнішими за усіх. Вважаю, наша команда була сильнішою за виконавцями, ми були єдиним цілим, колективом і завдяки цьому взяли чемпіонство. Дуже раді, що так вийшло.

– Ви забили м’яч «Шахтарю», який став визначальним, тепер перемогли «Рух», але протягом сезону були й поразки. З чим пов’язані перепади у результатах?
– У нас молода команда, є хлопці, молодші за мене. Середній футболіст відрізняється від хорошого якраз нестабільністю. Ми старалися перемагати у кожній грі, просто десь не виходило, десь ми не були тією командою, якою хотіли бути. Але тренер нас налаштовував на кожну гру. А перед такими поєдинками, як із «Шахтарем», навіть не потрібно слів – усі й так усе розуміють, що це принциповий суперник. «Рух» теж принциповий – минулого року вони стали чемпіонами, у нас були претензії до суддівства, але усі мовчали. Цього сезону ми довели, що є найсильнішою командою в Україні.

– За якого рахунку зрозуміли, що «Динамо» не втратить перемогу?
– Коли Герич забив останній м’яч (посміхається). Насправді я чекав до останньої хвилини, адже у футболі буває все: за дві хвилини можна забити три м’ячі. Це важко, але можливо. Тому чекав фінального свистка, і лише після нього почав радіти. Щодо гри, ми забили перший м’яч і протягом 15-20 хвилин перегравали суперника. Вони зрівняли рахунок з першої своєї атаки, а у нас було багато моментів, ми повністю домінували на полі. Коли пропустили, трохи підсіли, ця подія нас струсила. Але, коли була тривога, трохи поговорили, тренерський штаб вказав нам на помилки, на те, що ми не так зробили, точніше, дав поради, що і як краще зробити, щоб нам було легше.

Тож після тривоги ми вийшли на поле, забили ще один м’яч, потім ще і, можна сказати, «закрили гру». Наприкінці матчу Маткевич вже сам бігав з м’ячем, був невеликий бардак, але добре, що все вдало закінчилося. Якби «Рух» нам забив, коли Маткевич втратив м’яч, усе б було не так весело. Треба грати з першої до останньої хвилини.

– Судячи з того, як ви святкували, сили після гри ще залишилися?
– Сил немає, але, коли радієш, з’являється адреналін. Після фінального свистка ми не так сильно раділи на полі, а просто попадали на газон. Було дуже спекотно, давно ми не грали за такої спеки. А вже у роздягальні до нас зайшов президент, подякував разом із тренерським штабом, увімкнулася музика, і ми почали святкувати.

– Що саме говорив президент клубу та тренери?
– Це були приємні розмови. Коли перемогли, можна довго розмовляти, а ось після поразок хочеться мовчати (посміхається). Сьогодні був день народження в Озимая, ми всі його привітали – і президент, і тренерський штаб, і команда. Герич вийшов після серйозної травми та майже піврічної паузи та забив м’яч ледь не у першій же своїй атаці. Його ми теж привітали. Це доводить, що у нас є колектив. Це був п’ятий м’яч, але ми бігли й щиро раділи за партнера.