Коли ж не вдається накапостити самотужки, то вони залюбки просто позловтішаються: ото наші знову лажанулися! «Гринджоли» провалились на Євробаченні? Супер – це вам не на Майдані гопки витинати. Збірну з футболу на ЧС-2006 розгромили іспанці? Добре – показали де раки зимують невмійкам, що задарма гроші лопатою гребуть… Саме такі доброзичливці, представлені у всіх гендерних, соціальних та вікових прошарках, поливали брудом, наприклад, Андрія Шевченка, у якого не пішло в «Челсі». «Повівся на гроші», «зрадив честь «Мілана», «його час давно минув», «слабак і підкаблучник», – як тільки не злословили ті, хто переважно м’яча зблизька і не бачили. Одним словом, вищеозначені добродії, серед яких, на жаль, помітну роль грає і дехто з журналістів, ладні до нестями дерти горло, переконуючи всіх і вся: в нас усе страх як погано. І це в нас – не таке, і те у нас – не так. І взагалі, нічого путнього у нас не вийде… Прикро, але до своїх улюблених тем ці пустомелі-критикани долучили і Євро-2012.  Коли Григорій Суркіс та Міхал Лісткевич зі своїми однодумцями лише починали здобувати для всіх нас фінал першості континенту, вдома знайшлася величезна купа людей, що з цього приводу, вирячивши очі, тільки крутили пальцями біля скронь. «Хто дасть чемпіонат такій убогій державі?» – це риторичне запитання я сотні разів чув від знайомих та випадкових співрозмовників. Та дзуськи! Турнір, що дійсно дарує нам шанс – як не пафосно б це звучало – змінити Батьківщину, позбутися триклятого шлейфу совєцької епохи, таки відбудеться в Україні! Здавалося, горе-провидців, які спіймали добрячого облизня, надовго заціпить. Однак марно. Тепер вони що є голос каркають про те, як Україна оганьбиться перед усім світом. Мовляв, ми ж бо все одно не зуміємо організувати чемпіонат на достойному рівні: в нас же так багацько жахливих доріг, допотопних вокзалів та аеропортів, віджилих комунікаційних систем, і, навпаки, бракує готелів, спортивної інфраструктури, центрів розваг та дозвілля. І, взагалі, хто на це все дасть грошей? А вкрадуть же ж скільки!.. А на днях на порожньому місці ці генії сумнівного штибу виродили справжнісіньку сенсацію. Ледь не всіма електронними та телевізійними ЗМІ прокотилася звістка: зашкодити або ж взагалі зірвати проведення Євро-2012 в Україні може «фосфорна» трагедія на Львівщині. Першим цю нісенітницю (по іншому її не назвеш) московському агентству «ИА REGNUM» висловив такий собі Андрій Какуша, що є керівником Донецької філії Української народної партії. І пішло-поїхало. Ця страшилка, немов вірус, миттєво поширилася російським медіа-простором (Як добре, що в сусіда корова здохла, еге?). Потім її підхопили вітчизняні «акули» пера та мікрофону, додавши українському знеможеному інформаційно-політичними розборками читачеві (слухачеві, глядачеві) ще трохи локшини на вуха. А запеклим лихослівникам – ще один привід розвести нюні. Не хотілося б дійти до того, що наступні п’ять років кожна надзвичайна подія – лютий мороз, повінь чи ураган, що, не дай Боже, станеться в Україні, розглядатиметься в контексті: заберуть у нас Євро-2012 чи ні?  Може все-таки ліпше не впадати в істерику, а кожному зайнятися своєю справою? Не скаржитися, як погано в нашому домі, а самому зробити хоч трішечки, аби навести там лад. Не чекати допомоги від заморського пана, а ділом довести, що в Донбасі та Галичині, Київщині та Волині, Слобожанщині та Поліссі, Криму та Бессарабії дійсно живуть патріоти. Адже патріотизм проявляється не в тому, що, налигавшись, горлаєш національний гімн на природі, стадіоні чи в метро…