Я досить тривалий час працюю в професійному футболі – у ФК «Шахтар». Уже майже 13 років. Також певний час співпрацював з УЄФА – консультантом з розвитку футболу в країнах Східної Європи. Але мої стосунки з футболом почалися набагато раніше, коли я ще хлопчиком грав у дворі на вулиці Театральній, що в місті Первомайську Луганської області.

Один з моїх найулюбленіших спогадів дитинства – це перша поїздка з батьком від вугільної шахти, де він працював, на справжній футбол до Донецька – на матч Кубка Кубків УЄФА «Шахтар» – «Порту» в березні 1984 року. Мені тоді було трохи менше дев’яти. Після цього матчу протягом багатьох років як уболівальник, гравець-аматор та професіонал я багато чого бачив у футболі в Україні й за кордоном.

Тож сьогодні, спостерігаючи за тим, що відбувається в українському футболі, я роблю це не тільки як досвідчений працівник провідного європейського клубу, а й як уболівальник, як син свого батька, який познайомив мене з футболом і передав любов до нього, та як батько свого сина, який сам грає та працює у футболі. Наголошую на цьому насамперед для тих, хто вважає, що, працюючи в «Шахтарі», я мушу тримати мовчазну позицію корпоративного нейтралітету чи не маю власної думки. Це не так. Позицію маю і вважаю, що також маю повне право висловитись.

Я вже писав учора, що не дивився зустріч президента УАФ Павелка з журналістами. Але чув про те, що когось не пустили, хтось сам не пішов, хтось прийшов та поставив запитання, на яке була заздалегідь готова відповідь, Бебех, на думку Гливинського, «влаштував шоу», а Бурбас підсумував подію і сказав, що в Павелка «залізні яйця». Тобто думки різні, бо в нас демократія.

Яке моє особисте ставлення до діяльності пана Павелка на посаді президента УАФ щодо розвитку футболу в країні?

Я вважаю, що протягом усіх 8 років його керівництва футбол в країні не розвивається, а деградує. У футболі немає прозорості, немає стратегічного бачення, немає проєктів, немає лідерства. Футбол використовується як інструмент підкреслення статусу, власного піару й вирішування політичних справ. Ми не бачимо динаміки розвитку: скільки побудовано майданчиків за рік, скільки в нас людей грає у футбол та як показники змінились останніми роками, скільки в країні тренерів, скільки побудовано стадіонів, скільки любительських клубів, які телевізійні рейтинги?

Ми не знаємо, скільки УАФ отримала коштів від УЄФА та ФІФА й куди їх витратила. На сайті УАФ немає жодного річного звіту про розвиток у відкритому доступі. Також немає стратегії розвитку. Загалом жодних цифр і статистики, які би показували, звідки і куди ми йдемо. До речі, наразі немає тренера чоловічої збірної.

Але ми знаємо насправді, що востаннє національна чоловіча збірна грала на чемпіонаті світу 16 років тому – у 2006-му, ми знаємо, що Україна останніми роками значно погіршила своє становище в клубному рейтингу УЄФА, ми знаємо, що не маємо централізованого маркетингу в клубному футболі та якісних полів для гри взимку. Ми знаємо, що жіноча збірна жодного разу не брала участі у фінальній стадії світової першості. Що наші арбітри не судять важливі матчі у Європі.

Ми також знаємо, що нас не поважає ФІФА і ми не маємо жодних важелів, щоб якось змінити цей стан речей. Представники України за весь час незалежності ніколи не були в Executive Committee ФІФА або на посаді віцепрезидента. Ми нічого не даємо світовому футболу з точки зору адміністрування, та й, відверто кажучи, від нас ніхто нічого не очікує.

Безумовно, були й успіхи та зміни в останні 8 років. Успіхи – це перемога молодіжної збірної на чемпіонаті світу і вихід збірної до 1/4 фіналу чемпіонату Європи. А зміни – це зміна назви з федерації на асоціацію і зміна офіційного логотипу.

Але. Немає стратегії, немає динаміки та прозорості. Є падіння рейтингу поруч з купою різного роду скандалів. Це констатація фактів без зайвих емоцій, звинувачень та образливих епітетів на адресу пана Павелка.

Колись мій батько сказав мені: «Синку, я нічого не можу тобі передати у спадок – ані бізнесу, ані великих грошей, ані нерухомості. Єдине, що я можу тобі дати, – це любов до футболу». А нещодавно я дізнався про рекламний слоган компанії Patek: «Ви ніколи насправді не володієте годинником Patek, ви тільки піклуєтесь про нього для наступних поколінь».

Власне, цей слоган має адаптацію до футболу. Якщо хтось вважає, що володіє в країні футболом, той дуже помиляється. Ми маємо піклуватися про розвиток гри для наступних поколінь, передавати любов до футболу нашим дітям. І я щиро вважаю, що пан Павелко та його команда – це люди, які не піклуються про футбол і нічого корисного передати не можуть.

Вісім років правління добре показали можливості чинного керівника УАФ. Ці можливості вкрай обмежені, тому я вважаю, що продовжувати немає сенсу. Найкраще, що наразі може зробити Павелко для українського футболу – це піти з нього, забравши всю команду й оточення. Заради кращого майбутнього.

Це моя позиція та особиста думка.