– Ігоре, що сподобалось і що не сподобалось у грі? Які враження від матчу?
– Усе сподобалося. Коли результат такий, як слід, коли нічия на смак, як перемога, то це дуже позитивні емоції для мене особисто як тренера і для всієї команди. Ми справді чекали важкої гри, й усі європейські команди знають, що грати тут, на «Селтик Парк», перед 57 тисячами осіб – це нелегко і для досвідченіших команд. Однак ми настільки відважні, настільки хоробрі, що думаємо не так про наслідки, як про свої перформанси, про свою гру. Коли команда показує, що протягом матчу може змінити темп і ритм, стати протагоністом, терпіти, контратакувати і показати водночас характер. Той характер, що показує український народ, який бореться за нашу свободу, за всіх нас. У тому числі за спортсменів, тих, хто грає і представляє Україну на найбільшій сцені – Лізі чемпіонів. Цей результат є дуже важливим для нас. Ми сприймаємо це як великий успіх. Адже три місяці тому ніхто не вірив у нас, однак ми вірили. Ми вірили в щоденну роботу. І це просто наслідок тієї сімейної атмосфери, що ми створили. Ці хлопці – герої, справді герої.

– Як почувається Данило Сікан після матчу, у якому він не реалізував свій шанс? Чи мали ви з ним розмову?
– Звичайно, Данило засмучений, що не забив той м’яч у гарному моменті, але він є частиною команди, а команда забиває разом і програє разом. Це невід’ємна частина футболу, і ми сприймаємо це як футбол. «Реал» (Мадрид) забив нам на останніх секундах – і це футбол. Ми повинні підтримати його. Підтримуючи його, ми підтримуємо самих себе й команду. Що не вбиває тебе, те робить сильнішим. І ми – родина. Насправді родина. І всі хлопці вже до нього підійшли, всі тренери, щоб підняти голову. Адже із «Селтик Парк» мало хто виходить так гордо, як ми сьогодні.

– Чи відчуваєте, що за вами 40 мільйонів українських сердець і що сьогодні ви є прапором України?
– Так, це велика відповідальність, і ми відчували цю підтримку українців. Ми були сфокусованими та абсолютно мотивованими на гру. Ми знаємо, що українські солдати б’ються і, на жаль, гинуть щодня. Постійно пам’ятаємо про це й намагаємося перенести їхню хоробрість на футбольне поле. Складно описати ці емоції. Триває війна. І, як вам відомо, я хорват за національністю, проте я знаю українців уже 20 років і чудово розумію всю ситуацію. Однак важливо також розуміти ментальність того, що зараз відбувається. І тому ми відчували всю відповідальність та гордість за те, що представляємо Україну. Ми билися до кінця й вірили, що можемо перемогти. Це було непросто. І взагалі вся ця політична ситуація – вона важка. Але ми маємо боротися далі.

– Сьогодні «Шахтар» уже гарантував євровесну щонайменше в Лізі Європи, але хочеться продовження в Лізі чемпіонів. Чи можете подарувати нам це свято й пообіцяти, що з «Лейпцигом» у Варшаві буде бій, а потім буде Ліга чемпіонів? І взагалі результат матчу «Лейпциг» – «Реал» (3:2) здивував вас?
– Ми знаємо, що там у «Реала» не грали провідні футболісти – Модрич, Бензема, Вальверде. «Лейпциг» пройшов через зміну тренера: Марко Розе змінив і схему, і стиль гри. Ми маємо розуміти, що це зараз команда, яка відповідає другому бюджету в Бундеслізі після «Баварії», я гадаю. Тож вони перебувають на досить високому рівні і точно є фаворитами в нашому протистоянні. Однак хочу сказати, що ми теж набрали обертів, почуваємося чудово, показуємо це в кожному матчі й щонайменше можемо успішно протистояти суперникові. Ми маємо нагоду перемогти. Як вийде, не знаю. Але буде битва. Я щасливий, що ми вже набули статусу учасника єврокубків на весну. Це великий успіх. Проте кожен з нас має мрію, якої ніхто не може забрати, – подолати групу і йти все далі й далі. Суперник знає, як ми граємо тактично, однак не знає, що в наших душах і серцях. І те, за кого ми граємо, – це дуже важливо. Це наша сила.