За свою шестирічну тренерську кар'єру Мічел очолював три команди Сегунди, добився трьох підвищень у класі та двічі був звільнений.

Навіть 17 сезонів в якості гравця «Райо Вальєкано» не змогли врятувати його від звільнення після того, як він набрав 23 очки у 28 матчах Ла Ліги у 2019 році, а два роки потому, коли його «Уеска» опинилася на дні, поразка 0:2 від «Бетіса» призвела до ще одного передчасного завершення другої кампанії в Ла Лізі в якості тренера.

Тож, коли в жовтні 2022 року Вінісіус Жуніор, пробивши в дальній кут, подовжив безвиграшну серію «Жирони» до семи матчів, 48-річний фахівець, певно, відчув дежавю. Однак «Жирона» стала першим клубом, який підтримав його в скрутну хвилину, і тепер, коли на горизонті замаячили єврокубки, вони точно не шкодують про своє рішення.

У нинішньому сезоні «Жирона» вперше у своїй історії здобула перемогу над «Барселоною», а в драматичному поєдинку з мадридським «Атлетико» на останній хвилині також здобула перемогу, що сприяло безпрецедентній боротьбі за титул. Сезон-2023/24 став настільки історичним, наскільки й неправдоподібним.

Позаду залишилися невдачі та звільнення, Мічел – тренер, який скористався своїм шансом. Своїм видатним сезоном «Жирона» багато в чому зобов'язана саме енергійному Мічелу, який підстрибує на полі та роздає вказівки з інтенсивністю самого Пепа Гвардіоли.

Його підхід полягає в маніпулюванні структурою суперника і підтримці тиску за допомогою пасів, постійній зміні ігрової схеми та адаптації білд-апу в ході гри, щоб вивести гравців суперника з їхніх захисних зон.

З моменту підвищення в класі два сезони тому тільки «Барселона» та «Реал» виконали більше передач на своїй половині поля, ніж «Жирона», а середній час володіння м'ячем у цьому сезоні склав 28,1 секунди – за цим показником підопічні Мічела також відстають тільки від двох грандів.

Простіше кажучи, це означає, що «Жирона» діє з упевненістю та креативністю великої команди: домінує з м'ячем, переміщується з флангу на фланг, а потім знаходить своїх технічно обдарованих гравців у кишенях простору за лінією півзахисту суперника та прагне створити перенавантаження в небезпечних зонах поля.

Статистика показує, що у команди Мічела найнижча швидкість вертикального руху в дивізіоні – вони не поспішають просувати м'яч уперед, а терпляче грають доти, доки не відкриються дірки в обороні суперника.

Яскравим прикладом їхніх принципів гри стало емоційне повернення Мічела до Вальєкаса в листопаді, коли його команді потрібна була перемога, щоб відновити п'ятиочковий запас над найближчим переслідувачем у турнірній таблиці.

«Жирона» почала гру невдало, пропустивши вже через п'ять хвилин після серії рикошетів і явно не впоравшись із тотальним пресингом господарів.

Лише за дві хвилини після першого голу «Жирона» ледь не подарувала «Райо» другий після того, як у Еріка Гарсії відібрали м'яч, а Дейлі Блінд і Мігель Гутьєррес – лівий центральний і фланговий захисники відповідно – у цей момент висунулися в півзахист.

Але, незважаючи на ці хиткі моменти, «Жирона» продовжує ризикувати з ігровою структурою під час білд-апу, прагнучи висунути гравців уперед і при цьому виманюючи тиск на себе. Їхня наполегливість приносить свої плоди, й уже за 14 хвилин вони створюють свій перший серйозний шанс.

Перекочуючи м'яч через гравців оборони, «Жирона» вибудовує схему 3-2-5, а гнучкий захисник Гутьєррес біжить уперед разом з Артемом Довбиком і Савіо (поза кадром), залишаючи п'ять гравців поперек лінії оборони «Райо».

Іван Мартін пропонує себе для пасу, тягнучи за собою гравця, який його опікує, й створюючи простір для Віктора Циганкова.

Українець – як і більшість гравців цієї команди – швидконогий і винахідливий у вузькому просторі, він без проблем приймає пас, витримуючи тиск трьох гравців суперника, перш ніж віддати м'яч Мартіну.

При цьому лівий захисник суперника Альфонсо Еспіно висунувся до центру поля, й Янгель Еррера з «Жирони» опиняється на вільному просторі на правому фланзі.

Коли Еррера має час прицілитися перед навісом, він обирає Савіо на протилежному фланзі, а незручна позиція Гутьєрреса привертає увагу до нього і відволікає від хитрого бразильського вінгера.

Він вводить м'яч у зону, Гутьєррес допомагає йому, а потім центрфорвард Довбик ударом п'ятою завершує атаку ударом з лінії воротарського – блискавичні зміни ігрової схеми та ризиковане позиціонування розривають оборонну структуру суперника пас за пасом.

Індивідуальна майстерність відіграє величезну роль, і Мічел вимагає, щоб його гравці вірили у свої здібності володіти м'ячем під тиском агресивного захисту суперника. Пристрасна бесіда з командою під час матчу проти «Севільї», що потрапила в поле зору телекамер Ла Ліги в серпні, наочно продемонструвала цю філософію.

«Ви повинні довше тримати м'яч у себе в ногах», – сказав він. – Це може бути важко в умовах високого пресингу, але ви повинні тримати м'яч і проявляти характер. Ви повинні тримати м'яч, хлопці. Мінімум два дотики. Показуйте, що йдете в один бік, потім ідіть в інший. Вкривайте м'яч, грайте так, ніби ви граєте на вулиці».

Найчастіше таке поєднання невпинного руху та сміливості на м'ячі приносить свої плоди. Так було і в матчі з «Райо», коли команда Мічела набрала 4,5 очікуваних голи (xG) у захопливому переможному матчі з камбеком.

Здатність «Жирони» розрізати оборону суперників залежить від різких передач ззаду; саме тому Мічел приділяє особливу увагу висуванню вперед бічних центральних захисників.

Схема 3-2-5 є основною в його білд-апі, в якій він вимагає від Гарсії та Блінда діяти на випередження та віддавати передачі в півзахист. Не випадково, що за визначенням The Athletic, прогресивний пас – той, що переміщує м'яч більш ніж на 25% ближче до воріт суперника, – обидва гравці входять до трійки найкращих у Ла Лізі цього сезону.

Особливо в матчах, де вони домінують у володінні м'ячем, ця настанова стає ще більш авантюрною, як у грі з «Мальоркою». Давід Лопес – якір захисту, Блінд може висунутися в півзахист і зв'язувати гру з Савіо, в той час як Гарсія продовжує зв'язувати лінії між собою, використовуючи свій широкий спектр пасів із задньої лінії.

Атакувальна форма майже перетворюється на 2-3-5, коли вісім гравців у півзахисті прагнуть перевантажити непоступливу оборону суперника.

Не завжди все проходить гладко, але команда Мічела незмінно створює проблеми суперникам. Навіть нещодавні поразки, які показали, що шанси «Жирони» на титул були переоцінені, продовжують демонструвати гостру комбінаційну гру й інноваційні повороти в тактичних планах Мічела.

Оскільки єврокубки в наступному сезоні практично гарантовано, Ла Ліга чекає на нову еволюцію Мічела із затамованим подихом.

Переклад і адаптація – Олег Дідух